Продовження агресії Російської Федерації проти України
Виступ Посла Майкла Карпентера
на засіданні Постійної ради ОБСЄ у Відн
і 7 квітня 2022 р
Дякую, пане Голова.
Починається сьомий тиждень неспровокованої та жорстокої війни Росії проти України. Я хотів би коротоко, але детально розказати про людські жертви, спричинені трагедією, яку спровокувала Російська Федерація, особливо про жертви серед найбільш вразливих членів українського суспільства: дітей.
Хоча ми неодноразово попереджали представників Ради впродовж тижнів і місяців, які передували 24 лютого, що Росія планувала вторгнення, яке призведе до масштабної людської та гуманітарної трагедії – прогнози, які представники Російської Федерації в той час спростовували як «хайп», – маю визнати що тоді важко було повно й адекватно сформулювати обсяг жахливих звірств, яких зазнає український народ. Зло зазвичай важко передбачити, але воно завжди шокує.
У результаті нападу Росії на Україну наразі померло понад 120 дітей і щонайменше 171 дитина отримала поранення – такі офіційні дані ООН, ймовірно, є значно заниженими.
Діти, які шість тижнів тому безтурботно гралися зі своїми друзями на шкільних подвір’ях по всій Україні, грали у футбол, мріяли про супергероїв, одягали ляльок та стрибали на скакалці. Діти, у яких попереду було все життя. Діти, які сьогодні мали би бути на вулиці, насолоджуючись теплим весняним сонцем, але натомість вони загинули під уламками житлового будинку, театру чи школи, зруйнованих російськими ракетами. До болю важко уявити, якими жахливими для них були їх останні моменти життя.
Батько дворічного Степана Шпака, який16-го березня загинув під уламками під Києвом внаслідок російських обстрілів, підсумував власну безглузду втрату, запитавши: “Для чого це все? Для чого? Це дворічна дитина, яка ще не відчула життя”.
Або Кирило Яцько, 18-місячний хлопчик, який загинув внаслідок обстрілу його будинку у Маріуполі російськими військами на початку березня. На відео, знятому “Скай Ньюз” видно, як малюка з осколковими пораненнями, загорнутого в ковдру доставляють до лікарні. На кадрах видно, як його мати голосить: “Чому, за що, чому?” після його смерті.
Або згадайте Вову Кариванського, малого хлопчика, чия мама дала інтерв’ю для “NPR”. Вова одужував у лікарні після того, як у його тіло влучило кілька куль, а його щелепа не відкривалася після багатьох операцій. Вова отримав поранення, коли російські війська обстріляли автомобіль, в якому він їхав, коли його родина тікала з перемістя Києва, в якому вони жили. Мама Вови, Наталія, пояснила, що сталося: “Так, ми були разом, вся сім’я була в одній машині. І машину обстріляли. Тож [мій чоловік] помер там на місці. І як тільки ми почали кричати, що в авто є діти, було уже пізно як для мого чоловіка, так і для Максима”. Максим, до речі, був її 6-річним племінником.
Таких історій дуже багато, і кожна – така ж болюча, як і остання. Тому так важливо продовжувати документувати факти знищення шкіл та притулків російськими військами, у тому числі таких, як Маріупольський драмтеатр, перед яким батьки, які відчайдушно рятували життя своїх дітей, на вулиці великими літерами написали слово «діти». Не забуваймо також, що коли українські матері намагалися вивезти своїх дітей у безпечні місця, російські війська неодноразово обстрілювали гуманітарні коридори. Тоді коли українські батьки прагнуть будь-якою ціною триматися своїх сімей і бути разом, російські війська депортують українських жінок і дітей до Росії.
А протягом останніх днів, як щойно зазначив шановний український посол, ми всі чули абсолютно шокуючі повідомлення з Маріуполя про використання там мобільних крематоріїв для знищення людських останків. Це огидно.
Внаслідок війни, яку розгорнула Росія, 60 відсотків усіх дітей в Україні були вимушені покинути свої домівки, з них понад 2 мільйони є біженцями і 2,5 мільйони є внутрішньо переміщеними особами. Більше половини всіх українських біженців складають саме діти. Діти та їх родини залишаються в пастці бойових дій, які розгортаються по всій Східній Україні, не маючи доступу до питної води, їжі та ліків. Міський голова Мелітополя Іван Федоров лише минулого місяця сказав багатьом із присутніх на цьому засіданні, що Росія регулярно блокує поставки допомоги, призначені для цих мирних жителів, які потрапили у пастку, або краде допомогу до моменту її надходження.
Навіть стосовно тих дітей, яким вдалося втекти, виконавча директорка ЮНІСЕФ Кеті Рассел підкреслила про їх вразливість до ризиків торгівлі людьми та інших форм експлуатації, зазначивши наступне: “Оскільки кількість дітей, які втікають зі своїх домівок, продовжує зростати, ми повинні пам’ятати, що абсолютно кожен із них потребує захисту, освіти, безпеки та підтримки”.
Все більше досліджень свідчать про те, що дитячі травми дуже впливають на розвиток дітей, формуючи можливі несприятливі наслідки для навчання, поведінки та здоров’я на все життя. Українським дітям буде потрібна постійна психосоціальна підтримка, щоб впоратися із тим жахіттям, яке вони змушені переживати щотижня.
Пане Голова, діти України уособлюють терміновість моральної необхідності реагування на усе, що зараз відбувається. Сполучені Штати та інші країни продовжують розширювати масштаби нашої гуманітарної роботи, щоб впоратися із цими складнощами. Ми застосовуємо всі інструменти ОБСЄ, щоб посилити нашу гуманітарну підтримку для
українців, які її потребують. Ми також продовжуємо розширювати нашу підтримку гуманітарних партнерів, включаючи Всесвітню продовольчу програму, яка надає екстрену продовольчу допомогу для понад мільйона людей в Україні. Також наше гуманітарне фінансування додатково спрямоване на підтримку роботи мобільних медичних бригад, які надають безперервні послуги первинної медико-санітарної допомоги, психологічну підтримку, травматологічну допомогу та послуги з вакцинації для вразливих груп населення в Україні, включаючи дітей, щоб забезпечити їм доступ до відповідних послуг і уберегти їх від таких ризиків, як торгівля дітьми. Ми також продовжуємо працювати, щоб забезпечити доставку необхідних товарів для дітей та їх сімей, які перебувають у містах під облогою, таких як Маріуполь.
Пане Голова, не має бути жодних сумнівів: війна Росії проти України – це смерть і травми, які режим Путіна завдає наступному поколінню України – ми ніколи про це не забудемо. Ці маленькі свідки актів насильства Росії проти їх сімей та країни будуть відданим свободі та незалежності своєї країни більше, ніж будь-коли – так само, як колись діти Другої світової війни мріяли про вільну та мирну Європу. Як написав колись Василь Гроссман: “У жорстокий і жахливий час, коли наше покоління приречене жити на цій землі, ми ніколи не повинні миритися зі злом. Ми ніколи не маємо ставати байдужими до інших чи не вимагати від нас самих”
Дякую, пане Голова. Прошу докласти цю заяву до Журналу засідання.
###
Цей переклад надано для зручності користувачів, і лише оригінальний текст англійською мовою вважається офіційним.
