Продовження агресії Російської Федерації проти України
Виступ Посла Майкла Карпентера
на засіданні Постійної ради ОБСЄ у Відні
31 березня 2022 р.
Дякую, пане Голова і дякую губернатору пану Кіму за його виступ. Приєднуюся до слів Голови Ради ОБСЄ та висловлюю співчуття всім, кого було безглуздо вбито у війні, яку обрала Росія.
Сьогодні 36-й день неспровокованого нападу президента Путіна на Україну. П’ять довгих тижнів, протягом яких мужні громадяни України щоденно і щогодини боролися за виживання, збереження суверенітету і незалежності своєї країни. П’ять довгих тижнів, протягом яких українські військовослужбовці утримували свої позиції та почали відкидати російські сили назад.
Проте навіть у той час, коли захисники України перешкоджають втіленню імперських бажань президента Путіна щодо встановлення маріонеткового режиму у Києві, який буде контрролювати Кремль, Російська Федерація продовжує посилювати жорстокі наступи на Чернігів, Харків та Маріуполь, а також подвоює свій наступ на Донбас у очевидній спробі відрізати додаткову територію на південному сході України.
Пане Голова, Росія, можливо, зменшує обсяг своїх військових цілей, проте вона не зменшує обсяги своєї варварської тактики ведення дій. Росія продовжує спустошувати українські міста, невпинно обстрілюючи та бомбардуючи їх, а також перешкоджаючи терміновому наданню гуманітарної допомоги, ставлячи під ризик життя тих, хто залишається у своїх домівках, тих, хто може померти з голоду. Це не гуманно. А зараз ми бачимо все більше і більше повідомлень про те, що Росія примусово депортує українців до Росії.
Пане Голова, дії російського військового керівництва впродовж останніх п’яти тижнів свідчать про те, що Кремль реалізує план захоплення півдня та південного сходу України, а також перетворення цих регіонів у гротескні російські держави-сателіти за зразком так званих “ДНР” і “ЛНР”. Тепер, коли РФ усвідомлює, що народ України ніколи не погодиться на підкорядкування їй, план Росії очевидно, полягає в тому, щоб очистити вказані регіони від місцевого населення. Я знаю, ми всі шоковані зростаючою кількістю повідомлень про те, що російські сили примусово перевозять до Росії всіх, хто виявляє ознаки опору, а також повідомленнями про зґвалтування та катування.
Міська рада Маріуполя зазначила, що російські війська продовжують примусово депортувати місцевих жителів, вилучаючи їх українські паспорти, направляючи їх до так званих фільтраційних таборів, а потім у віддалені регіони Росії. Очевидці повідомляють, що один такий табір функціонує в Докучаєвську Донецької області, де російські агенти Федеральної служби безпеки допитують затриманих українських цивільних, чи у них є родичі, які служать в українській армії чи поліції.
Зважаючи на ці повідомлення, примусове переселення українських цивільних осіб до Росії є систематичним, заздалегідь спланованим і буде постійно продовжуватися. Нам повідомляють, що в зазначених фільтраційних центрах російські війська також вилучають документи, що посвідчують особи українців, роз’єднують сім’ї та забирають мобільні телефони. Крім того, Росія відмовилася дозволити безпечний прохід мирних жителів на територію, підконтрольну українському уряду, вказуючи на свій намір примусово і назавжди переселити цивільних українців до Росії. Вони переміщують і дітей, і жінок, і людей похилого віку – є випадок переміщення 92-річної жительки Маріуполя. Документація та збереження доказів є надзвичайно важливими у цих процесах.
Важко усвідомити, що у 21 столітті можлива реалізація такого поняття, як примусова депортація. Майже 80 років тому Кремль наказав примусово переселити 200 000 кримських татар до центральноазійських республік Радянського Союзу. У 1989 році Верховна Рада Криму остаточно визнала факти депортації татар за радянських часів як злочинні, і керівництво Кремля сьогодні, врешті-решт, так само понесе відповідальність за звірства, скоєні під час нинішнього конфлікту.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) повідомило, що задокументувало факти свавільного затримання та насильницького зникнення 24 місцевих українських посадовців у регіонах, підконтрольних російським військовим, і відзначило кілька випадків, які нагадували «захоплення заручників». Багато з присутніх у цій кімнаті мали нагоду вчора почути виступ мера Мелітополя, у якому він розказав про своє жахливе шестиденне ув’язнення російськими військовими, під час якого у нього не було зв’язку, та російські офіцери неодноразово допитували його під дулом пістолета. На жаль, його історія – не унікальна. УВКПЛ також повідомило, що в кількох областях України затримали 21 журналіста та громадського активіста, які відкрито виступали проти вторгнення Російської Федерації.
Мер Херсона також повідомив про те, що російські війська тероризують місцеве населення, затримують активістів, обшукують будинки, грабують бізнесменів і планують вимагати проведення уроків російською мовою з 1 квітня. Згідно з іншими повідомленнями, російські війська збирали лідерів місцевих громад і запитували у них інформацію про те, де живуть так звані “фашисти”, під якими, вочевидь, вони мали на увазі громадян, які вивішують прапор України або не визнають владу Російської Федерації. Місцеві жителі розказують про дедалі складніші умови проживання, заблоковані канали доставки їжі, зруйновані будинки, трупи, залишені на вулицях та зниклих людей. Культурні та релігійні діячі також не залишаються поза увагою російських військ, про що свідчить затримання Російською Федерацією керівника Херсонського обласного музично-драматичного театру Олександра Книги, а також повідомлення про викрадення священика Української православної церкви у Херсоні Сергія Чудиновича.
Російський уряд також продовжує свою кампанію із замовчування усіх незгодних громадян Росії, боячись того, що станеться, якщо їх власний народ дізнається правду про злочини Кремля проти України. Цього тижня, як зазначив посол ЄС, під тиском нових драконівських законів Росії про цензуру, прийнятих з 24 лютого, інше поважне незалежне видання “Новая газета” на чолі з лауреатом Нобелівської премії миру Дмитром Муратовим було змушене припинити свою діяльність. Після нещодавнього закриття багатьох інших ЗМІ, включаючи “Ехо Москви” та “Дождь”, жителі Росії тепер залишилися без доступу до будь-яких впливових незалежних ЗМІ. Основним джерелом інформації про цю війну для громадськості є уряд, який, по-перше, відмовляється називати це війною, а по-друге, годує свій народ безперервною брехнею та дезінформацією, як-от обурливими заявами про те, що українські війська руйнують власні міста.
Російські журналісти, які в неділю брали інтерв’ю у президента України пана Зеленського, не могли опублікувати цю історію у власній країні, не ризикуючи отримати до 15 років ув’язнення за порушення цих нових законів про цензуру. Замовчування незалежних ЗМІ, у тому числі журналіста, лауреата Нобелівської премії, є ознакою тоталітарної поліцейської держави та сумним проявом того, у що перетворилася Росія.
І мова не тільки про Росію. Білорусь також є співучасником. Майже два роки режим Лукашенка вів жорстокий курс проти громадянського суспільства. Він утримує понад 1100 політичних в’язнів, обмежує доступ до інформації для своїх громадян, жорстоко придушує інакомислення, а тепер активно сприяє війні Путіна проти України. Саме режим Лукашенка дозволяє використовувати свою територію як стартовий майданчик для ведення дій проти України, і за нашими оцінками ракети по Україні були запущені і з білоруського повітряного простору. Тому режим Лукашенка, безсумнівно, несе відповідальність за жахливе вторгнення, що розгортається по всій території України.
Шановні колеги, на завершення я хотів би згадати слова президента Байдена, виголошені у Варшаві минулої суботи, нагадуючи, що яким би жахливим не був напад Російської Федерації на Україну, гнобителі ніколи не переможуть. Як сказав президент Байден: “Історія знову і знову показує, що після найтемніших часів настає найбільший прогрес. Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. У нас буде інше майбутнє, світле майбутнє, яке базується на демократії та принципах, надії та світлі”.
Ми будемо допомагати народу України боротися за це майбутнє стільки, скільки буде потрібно.
Дякую, пане Голова. Прошу докласти цю заяву до Журналу засідання.
###
Цей переклад надано для зручності користувачів, і лише оригінальний текст англійською мовою вважається офіційним.
